Переглядаючи фото, мимоволі спіймала себе на думці, що я теж трохи про все це мрію. Гарно було б влаштовувати свій власний простір, розуміти, що воно дійсно твоє і ти можеш малювати стіни в колір, який тобі до душі, а не в той брудно-рожевий, який вже кілька років просто хочеться здерти з кухонних стін орендованої квартири. Було б чудово трохи пофантазувати, вибрати кераміку з гуцульськими мотивами і прикрасити нею отой куток, що біля вікна. А поруч поставити невеличкий зручний диван, який би міг розкладатись на той випадок, якщо захочеться почитати книжку, поки в духовці печеться горіховий торт чи еклери. Біля дивану я б поставила круглий столик, на якому неодмінно б знайшли прихисток красиві квітив кришталевій витонченій вазі. А ще в моїй кухні обов`язково будуть відкриті полиці, на яких стоятимуть книги, бо вони в мене є і їх багато, бо я їх люблю і вони створюють неймовірний затишок і кожна викликає іншу емоцію і згадку. А ще дерев`яна підлога, не плитка.
Я думаю про це і вірю, що все воно в мене буде, просто потрібен час. І ще дуже терпіння. І величезна праця. І взяти себе в руки :) Чесно кажучи, не знаю чому, але мені все в житті дається шляхом величезних зусиль, тому я вірю, що воно в мене буде, але точно не впаде з небес.
Поки я писала, в духовці допікся мій апельсиново-яблучний тарт. Тож я з`їм шматочок і вип`ю кави. І дочитаю книжку. Сьогодні це "Крихітка Дорріт" Чарльза Діккенса.
