Дуже не хочу, щоб мій блог перетворився на збірник ліричних відступів, бо пишу зараз одночасно дві історії і, хоч вони і різнопланові, але обидві такі трохи меланхолійні і обидві про любов. Тому розбавлю стрічку дописом про фотографію.
Я люблю класичні портрети, бо люблю історії людей.У даному випадку йдеться про людей,які на фото. Але я також люблю історії і тих, хто залишається за кадром, проте зараз не про них.
Такий портрет має розказати свою історію. До слова портрет - це не обов'язково обличчя; руки, наприклад, або груди чи лінія талії теж можуть багато про що розповісти. А що вдалішим буде кадр, тим глибше глядач зможе його пережити, відчути, спробувати поставити запитання і дати відповіді.З доброго кадру можна черпати багато енергії та натхнення.
Отож, для мене портрет - це синтез багатьох важливих характеристик: погляду, емоцій, жестів, кольорів, тіней, художнього бачення та задуму. Все разом має спрацювати так, щоб фоторафія вийшла максимально живою, чуттєвою, а найголовніше - справжньою.
Зазвичай, після перегляду робіт котрогось з моїх улюблених портретистів (а список декого з них я тут частково подаю), мене переповнюють найрізноманітніші емоції. Наприклад, після тривалого розглядання фотографій Пітера Х'юго, а особливо його серії THE HYENA AND OTHER MEN я борюсь з неймовірним обуренням і з почуттям захоплення та відрази одночасно, я ставлю мільйон і одне запитання, я намагаюсь розібратись, я вишукую різноманітні джерела і вичитую з них про життя бродячих дресирувальників, про їхнє ремесло, традиції, цінності...Фотографії Пітера Х'юго - це такий дивний контраст людського і тваринного, що дивлячись на фото я бачу людину і тварину, але розібрати хто є хто - не можу. Але знаєте, що все ж найважливіше і найпроникливіше в кожній з його фото? Очі...
А от фото чудової Марти Сирко - це вже зовсім інша історія: історія ніжності, жіночності, чуттєвості, краси. Тут все спокійно і живописно. В її фотографіях дуже багато природного світла, що створює відчуття якогось особливого простору. А ще вона вміє вловити щось абсолютно невловиме, якусь емоцію і якийсь момент. Я насолоджуюсь, як вперше навіть тоді, коли всоте переглядаю її фотографії. А ще історія цієї дівчини мене захоплює і надихає: почати робити такі неймовірні фото в зовсім ще дитячому віці: перша виставка в шістнадцять. Я тут тільки кланяюсь і завмираю.
Італієць Аллесіо Албі. Його портрети - це надзвичайно вдале поєднання погляду, кольору, світла та місця. Жінки на його фотографіях - загадкові, таємничі. До речі, деякі з його героїнь такі характерні, що я не можу довго на них дивитись, складається враження, що вона ось-ось зійде з екрану і почне говорити. Тому часто я беру паузу, перемикаюсь, обдумую і повертаюсь назад до перегляду. А якщо вже бути чесною до кінця, то є такі дівчата, які мене відверто лякають :) Ще однією особливістю фото Аллесіо є те, що він часто обирає місця, які посилюють відчуття otherworldly, себто не зі світу цього, тому я дуже люблю їх розгадувати. А ще в нього справді неймовірна кольористика і глибокі тіні.
Ян Шольц - ще один з когорти улюблених. Звісно, ви можете заперечити сказавши, що кожен здатний зробити гарні фото, коли тобі позують такі гарні дівчата. Але Ян вміє спіймати ту саму емоцію, яка найкраще передає внутрішній стан. А ще кожна з дівчат на фото здається почувається просто і невимушено так, що певне навіть я змогла б йому позувати. І дуже мені подобається його гра зі світлом і з поглядом.
Мабуть, доведеться завершувати, хоч стільки ще цікавих людей і портретів. Думаю, що зроблю ще й другу частину цього допису і там вже напишу про не менш улюблений жанр в фотографії - про ню.
А наостанок - шедевральна, культова і зіркова Анні Лейбовіц. Певне найвідоміша і найуспішніша жінка-портретист. Її фото мав бачити кожен. Життя звело її з непересічним особистостями, але Анні - жінка вдячна і використала всі шанси сповна. Спершу я хотіла запостити її фото з Ді Капріо з лебедем на шиї, але вирішила - нехай буде Лоу. Бо люблю і тому що він на цьому фото простий і щирий, як життя.
(Jude Law by Annie Leibovitz)
P.S. Коли я почала писати цю замітку, то саме готувалась до практичного заняття в фотошколі, помилково вважаючи, що тематика - ню. Насправді ж це була портретна зйомка в студії. Заняття вів знаний львівський фотограф, який, власне, найчастіше фотографує голих дівчат, Сергій Міхалків. І цей урок був чи не найцікавішим з усіх попередніх. Теорія була короткою, але склалась з багатьох важливих для мене слів. Сергій багато сказав такого, що я написала годиною раніше . І хоч я зовсім ще не фотограф, але принаймні з теорією в мене все поки гаразд :)
Немає коментарів:
Дописати коментар