Так цікаво інколи спостерігати, як розлітаються карткові будиночки, яких ти собі набудувала. Починала з фундаменту, бережно складала цеглини одна на одну, потім вікна, двері, дах... Все за планом і за правилами, а воно взяло і розвалилось. І так цікаво, справді, бо ти стоїш над цими розвалинами, над пусткою, наж тим, чим вже деякий час жила і відчуваєш - ні, не жах, не біль, не розпач, а якусь, навіть, ейфорію. І здається, наче все прекрасно. Може це рівновага: хтось збудував, а в когось розвалилось...