Знову. Не знаю для чого я це роблю. Мабуть уже вдесяте намагаюсь почати свій блог. Так, я ненавиджу себе за те, що не можу справу довести до кінця і так люблю себе за бажання весь час щось починати. Та все ж...
Завтра уже осінь. Я її страшенно чекаю і 
. Це якась абсолютно неймовірна пора року: затишна, тиха, тепла, жовта, зелена, золота...Пора прозорого неба, теплих чаїв і запашних гарбузових булочок. А ще я люблю тихе і приємне потріскування дров в каміні, або в грубі і червоне вино. А як я люблю,сидячи при вікні, читати добру книгу, гарно вкрившись пледом. Але це вже про пізню осінь, а може вже й про зиму, але досі про
. Це якась абсолютно неймовірна пора року: затишна, тиха, тепла, жовта, зелена, золота...Пора прозорого неба, теплих чаїв і запашних гарбузових булочок. А ще я люблю тихе і приємне потріскування дров в каміні, або в грубі і червоне вино. А як я люблю,сидячи при вікні, читати добру книгу, гарно вкрившись пледом. Але це вже про пізню осінь, а може вже й про зиму, але досі про
А сьогодні ще літо. І я вдячна, що це літо було і що було воно таким чудовим. неймовірно домашнім, теплим, бо я провела його з найріднішими людьми: з мамою, з татом, з чоловіком...Якось з віком особливо сильно хочеться повертатись додому, просто сидіти з мамою на терасі за теплими розмовами і запашним чаєм, і насолоджуватись кожною миттю. Це те, що я по-справжньому люблю і ціную. Це моя основа, мій фундамент.
Отже, вечоріє...Тож я кажу цьому літу "прощай", бо воно вже не повернеться, як і сьогоднішній день, але я не тужитиму, бо саме час казати "привіт" і зустрічати новий день, нову осінь, нове життя.
І сонце! Сонце було неймовірним цього останнього дня мого двадцять п'ятого літа. Дякую!
Немає коментарів:
Дописати коментар